причина

Причина, -ни, ж. 1) Причина. Було б чути се, що земля ходить. — З якої причини? Земля не віз. Ком. І. 24. Хто був причиною розстання мого, щоб мій ввесь смуток упав на нього. Чуб. V. 358. я ж не причиною, що болить, — не виноватъ же. я, что болитъ. Зміев. у. 2) Вина. Не можу я. пане, на инших казати, бо моя причина, — буде Бог карати. Чуб. V. 344. 3) Несчастіе, бѣда. Сталась йому причина: сіль головку розбила. Рудч. Чп. 168. Плаче, плаче сиротина по моїй причині. Мет. 463. Я з того не винен, що така причина впала. КС. 1883. III. 671. 4) Падучая болѣзнь. Причина його б'є. Щоб тебе причина кинула. Її й не сватають, бо на їй причина буває. Черниг. у. 5) Помѣшательство, порча. Ото ж моя дівчинонька, що сонна блудила: отаку то їй причину ворожка зробила. Шевч. 30. Ум. причинка. Мет. 191. Причинонька. Чуб. V. 584.