Звинува́тити, -чу, -тиш, гл. Обвинить. Наїхали судці; судили, судили та й звинуватили того старосту.
Колобродити, -джу, -диш, гл. Куралесить. Еней тут добре колобродив і всіх на чудо потрошив. Цілу нічку колобродить, за собою челядь водить.
Льві́вський, -а, -е. Львовскій.
Нетяга, -ги, м. Бобыль, бѣдняга. Чи нема де якого нетяги? На козаку, бідному нетязі три сиром'язі, опанчина рогозовая, поясина хмеловая. На козаку, бідному нетязі, сап'янці — видні п'яти й пальці, де ступить — босої ноги слід пише. А ще на козаку, бідному нетязі, шапка-бирка — зверху дірка, хутро голе, околиці Біг має; вона дощем покрита, а вітром на славу козацьку підбита. Ум. нетяженька. Нетяго, нетяго, нетяженько моя! де заслужчина твоя? Ув. нетяжище. Струни мої, струни золотії! заграйте мні стиха, ачей козак нетяжище позабуде лиха.
Обомліти, -млію, -єш, гл. Обомлѣть. То удова, старая жона, коня уздріла, — вся обомліла.
Озиватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. озватися, -звуся, -вешся, гл.
1) Отзываться, отозваться, заговорить. Де ти, милий, чорнобривий, де ти, озовися. Озоветься старший брат до середульшого словами. Дума. Не так розмовляє, як озивається до нас ласкавим голосом.
2) — за кого. Высказываться, высказаться за кого, въ пользу кого. Козацьке військо надвоє розбилось: за Лободу озвались сивоусі, а за царя свого, за Наливая, цвіт молодецький.
Порозгрібати, -ба́ю, -єш, гл. Разгресть (во множествѣ). Кури порозгрібали грядочки.
Прутчик, -ка, м. Ум. отъ прут.
Пунь, (ня м.?), пу́нька, -ки,, ж., пунькало, -ла, с. зоол. Bombinator igneus, жерлянка.
Цуркий, -а, -е. 1) Въ видѣ палочекъ. 2) О соли: крупный. Цурка сіль. Ум. цурке́нький. Мабуте у пічі вугілля дрібне.... чи ба яке цуркеньке.