Ґузва, -ви, м. = Ґуля.
Забу́дькуватий, -а, -е. Забывчивый.
Запоро́ти, -рю́, -реш, гл. 1) Распороть. 2) но́сом запоро́ти зе́млю. Упасть ничкомъ, уткнувшись носомъ въ землю. Добре його приняв, що аж носом запоров землю.
Злячи, -жу, -жеш, гл. = злягти.
Костяк, -ка́, м. = кістяк.
Лелі́я, -лії, ж. Лилія. Насіяла миленькая білої лелії. Ой як же ти процвітаєш, як в саду лелія. Ум. лелієнька. Сестро ж моя, лелієнько біла!
Отік, отоку, м. Гной (изъ нарыва).
Подушник, -ка, м. Сборщикъ податей. Зароблю грошей, то батькові-матері запоможу в їх старощах, а то подушники уже, може, там і вікна повидирали.
Судниця, -ці, ж. Осуждающая. А по лівий бочок — зовиці, все Марусини судниці.
Укладати, -даю, -єш, сов. в. укласти, укладу, -деш, гл. 1) Вкладывать, вложить. Уклав Бог душу як у пня. Стоїть же та труна двадцять год чотирі, двадцять год чотирі, та й заговорила: «Або що вкладіте, або розберіте!» 2) Возлагать, возложить. Терновий вінок на голову вкладають. 3) Закладывать, заложить, занимать, занять мѣсто положеннымъ. Було хлібами столи й лавки так і вкладу. 4) Укладывать, уложить. Уклав дитину спати. 5) Только сов. в. уложить, убить. З лихими, — коли їх не вкладеш, то вони тебе вложать. Трьох (жовнірів) уклав, а двоє втекло. 6) Съѣдать, съѣсть. Уклав вареників з півсотні. укласти ціну. Назначить цѣну. Наїхали купці із Варшави, вороному коню ціну вклали, ой уклали, вклали ше й зложили на двадцять червонців, на чотирі.