Заподі́яти, -ді́ю, -єш, гл. 1) Сдѣлать, причинить. Ні, ні, Господь не заподіє злого! Вівця! Що вона кому заподіє? — смерть собі. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. 2) Подѣлать (колдовствомъ). Це їй так було заподіяно.
Збі́жжя, -жя, с. 1) Зерновой хлѣбъ. Курка збіжжя розгрібає, а в сміттю зерно шукає. 2) Имущество (движимое). Три злодії у коморі одбили засов і забрали збіжжя і скриню витягли. Зносили всяке збіжжя, злидні, і оддавали все на рать.
Ли́мзати, -гаю, -єш, гл. = лемзати. Полимзав він трошки з мисочки, та й знов ліг, сказано — недужий.
Лични́й, -а́, -е́ Аккуратно сдѣланный. А й личний він!
Осунути, -ся. Cм. осувати, -ся.
Поротина, -ни, ж. 1) Клеймо на овцѣ: ухо разрѣзается вдоль до половины. 2) Клеймо на домашней птицѣ: разрѣзъ перепонки между пальцами.
Тіснуватий, -а, -е. Тѣсноватый.
Товкти, -вчу, -чеш, гл. 1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. 3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі».
Утримуватися, -муюся, -єшся, сов. в. утриматися, -маюся, -єшся, гл. Удерживаться, удержаться. Сам ніяк не може утриматися од сміху.
Хворма, -ми, ж. Форма.
