Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Викладчатий, -а, -е. Отложной. Викладчатий комір (у сорочці). Левиц. Пов. 181.. Cм. викладаний.
Драгно́, -на́, с. Грязь, болото. В сіни раз-у-раз вода з стелі натікає, то там вже таке драгно. Черк. у.
Дурно́та, -ти, ж. 1) Глупость. 2) соб. Дураки. Аж там сліпа дурнота сидить по застіллю та горілку п'є. Коли ж орда про тебе брехні меле, ти на дурну дурноту мовчки плюй. К. Дз. 107.
Забива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. заби́ти, -б'ю́, -б'є́ш, гл. 1) Забивать, забить, вбивать, вбить, вколачивать, вколотить. Греблі гатили, кілля забивали. Макс. 1834. 23. 2) Забивать, забить, заколачивать, заколотить. Забити дірку. 3) Ушибать, ушибить, зашибить. Впав та так забив коліно, що й ногою не поворухне. Харьк. Не лізь на колодку, бо заб'єш головку. Макс. 1849. № 26. 4) Убивать, убить. Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу. Чуб. V. 427. Я нікого не забив, бо сам душу маю. Чуб. V. 963. 5) Забивать, забить, запугивать, запугать. Так забили бідну дитину, що вона вже всього боїться. Харьк. 6) О запахѣ: заглушать, заглушить. Пижмо хоць едло, та усі зілля забиває. Подол. г. 7) Объ огнѣ: тушить, затушить. Чабани забивають огонь свитами. О. 1862. V. Кух. 31. 8) Только сов. в. О поклонахъ: положить. Забий десять поклонів. КС. 1882. X. 57. 9)ба́ки. Заговорить, сбить съ толку. Не забивай баки! Мир. Пов. II. 106. Він йому ні в чому не повірить і баки йому заб'є. Кв. II. 202. 10)в кайда́ни, в коло́дку, в ди́би, в скрепи́цю. Заковывать, заковать въ кандалы, въ оковы. Взяли його в неволеньку, забили в кайдани. Чуб. V. 1018. Да узяли Харька, да узяли батька, да забили в колоду. Мир. Л. сб. 191. Забили їх у диби. Рудч. Ск. І. 210. І вдовиченка-ледащицю забили в скрепицю та й повели до прийому. Шевч. 591. 11)доро́гу, шлях. Заносить, занести снѣгомъ. Гудили дорогу, забиту та занесену снігом. Мир. Пов. І. 118. 12)па́мороки. Cм. Памороки.
Замайструва́тися, -ру́юся, -єшся, гл. Увлечься мастерствомъ.
Звари́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Сварить. Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику. Чуб. IІI. 107. 2) Сковать вмѣстѣ (два куска желѣза). Треба залізо зварити докупи. Черк. у.
Молоди́ло, -ла, Раст. Sedum telephium. ЗЮЗО. І. 137.
Наріка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. наректи, -речу, -че́ш, гл. Соверш. видъ употребляется только при двухъ первыхъ значеніяхъ. 1) Называть, назвать. Своє дитя без сорома байстрям нарікає. Шевч. 21. 2) наречено. Назначено, суждено. Та вже коли наречено емірати, і знахури не відшепчуть. ЗОЮР. II. 289. 3) Горевать, сѣтовать. Потім будеш нарікати, що з бідною оженивсь. Н. п. 4) Попрекать, упрекать. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти, — а зараз стане (син) хлібом-сіллю нарікати. Мет. 349. Ой мені батько так нарікає. Мет. 44. Жінка вже поприбірала, кленучи чоловіка та нарікаючи. Рудч. Ск. II. 128. 5)на кого, на що. Жаловаться, роптать. Ми своїх будем жен наущати, щоб на тебе не нарікати. Н. п.
Переділка, -ки, ж. 1) Перегородка. Лохв. у. 2) Половина мички. Вас. 201. Ум. пере́ділочка. Конст. у.
Швендя, -ді, об. 1) Праздношатающійся, праздношатающаяся, непосѣда. 2) шве́нді справля́ти. Слоняться.