Болещ, -щі, ж. Болѣзнь; переносно: скорбь, огорченія. Ви, любощі, ви, немощі, хуже тої ви болещі: од болещі зіллє маю, од любощей уміраю. Чаще во мн. ч.: болещі. Все у їх вкупі: болещі і радощі:
Горобеня́, -ня́ти, с. Воробушекъ, молодой воробей.
Кальник, -ка, м. Хлѣбная лепешка.
Котрийсь, -рась, -ресь, мѣст. Какой-то, нѣкоторый. Жиє до котрогось часу.
Напаха́ти, -ха́ю, -єш, гл. Накурить чѣмъ-либо благовоннымъ, надушить. Оце як напахали! Чим це ви? Чи не тим, шо отто продають венгерці? Курильні листки, чи як на їх казать?
Петрівчаний, -а, -е. = петрівній. Петрівчаний день.
Просатарка, -ки ох. Женщина, приглашающая гостей на крестины, свадьбу, похороны и пр.
Спом'янути, -ся. Cм. споминати, -ся.
Уліпити Cм. уліплювати.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Від його, урвавши поли, тікай. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Любисточку ввірвала. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш.
