Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Заці́пнути, -ну, -неш, гл. Оцѣпенѣть. Наглою смертю умерла... Я так і заціп. Як ударить грім, як хрясне! так усі й заціпли.
Лейстрови́к, -ка́, м. Реестровый казакъ. Бенкетує шляхта, іграючи в карти, а козаки-лейстровики додержують варти.
Мі́стище, -ща, с. Дѣтскій послѣдъ, младенческое мѣсто, placenta.
Мотови́льце, -ця, с. 1) Ум. отъ мотовило. 2) Родъ писанки. Ум. мотовилечко.
Полом'яний, -а́, -е́ Пламенный. Полом'яне я духом бачу море.
Порозмивати, -ва́ю, -єш, гл. Размыть (во множествѣ).
П'ятаковий, -а, -е. = п'яташний.
Сукно, -на́, с. Сукно. Купи ж, моя мати, сукна голубого, та покриєш, моя мати, мене молодого. Ум. суконце.
Шабелька, -ки, ж. Ум. отъ шабля.
