Жме́ня, -ні, ж. 1) Горсть, часть руки. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Сім'ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені. 2) Пригоршня, горсть, количество сыпучихъ тѣлъ, пеньки, льна и пр. которое можетъ помѣститься въ горсти. Саме менше, а жмінь шість (конопель) пропало. Візьми, сестро, піску жменю. Висипав їй жменю дукатів. Укинув попелу жменю. 3) Какъ обозначеніе малаго количества: немного, малость. За старого Хмеля (Богд. Хмельницького) людей було жменя. Оглянувся Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. Стоїть хатина, коло неї жменя города. 4) Часть полотика, полольщицкой кирки: желѣзная треугольная пластинка, — посредствомъ уха она надѣвается на рукоять. Ум. жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка. Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою. Ув. жме́нище.
Забабува́ти, -бу́ю, -єш, гл. 1) Начать акушерствовать. 2) Заработать акушерствомъ.
Зшукати Cм. зшукувати.
Кожушина, -ни, ж. Тулупъ болѣе легкій. Ой загину, дівчино, загину, викинь мені вікном кожушину. То ви, діду Панасе, вмієте й кравцювати?.. Пошиєте ж мені кожушину, як прийде зіма.
Новенький, -а, -е., Ум. отъ новий.
Попрямуватися, -муюся, -єшся, гл. Выпрямиться.
Походонька, -ки, ж. Ум. отъ похода.
Розя, -зі, ж. Дѣтск. розга.
Терканистий, -а, -е. = тарканистий.
Узброювати, -роюю, -єш, сов. в. узбро́їти, -рою, -їш, гл. Вооружать, вооружить.