Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Дзи́ґлик, -ка, м. Стулъ, табуретъ, треножникъ. Одягну тебе, обую, посажу як паву на дзиґлику, як гетьманшу та й дивитись буду. Царя на дзиґлик посадили. Ум. Дзи́ґличок.
Мости́на, -ни, ж. 1) Половица. Ой зірви, синку, в коморі мостину, сховай, синку, чужую дитину. 2) Полъ.
Оприни, -рин, ж. мн. Крыжовникъ.
Пасербиця, -ці, ж. Падчерица.
Похворіти, -рі́ємо, -єте, гл. Заболѣть (о многихъ). Воли похворіли.
Прищикуватий, -а, -е. = прищуватий.
Розоряти, -ряю, -єш, сов. в. розори́ти, -рю́, -риш, гл. Разорять, разорить. Вона і Трою розорила, вона Дідону погубила.
Сплішити, -шу́, -ши́ш, гл. Уничтожить. Були вівці, усі геть сплішив.
Столярка, -ки, ж. Жена столяра.
