Адама́шковий, -а, -е. Сдѣланный изъ адамашка, шелковый, адамашковый.
Йолом, -ма, м. Смушковая высокая шапка съ закругленнымъ верхомъ.
Каганець, -нця, м. 1) Плошка, ночникъ. Гляне, посвічуючи по глибці каганцем. Дріжить, ізігнувшись над каганцем, лічить гроші. Живе, як каганець без лою. 2) Переносно: искры мелькающія въ глазахъ послѣ удара. Як заїхав по потилиці, так аж каганці в віччу засвітились. 3) Полка ружейная. 4) Изоляторъ на телеграфѣ. 5) Шуточно: рюмка. «Давай по чарці нам скоріш!» Я добрий каганець підправив та сам і випив наперед. 6) Вообще углубленіе или гнѣздо, въ которое вставляется шипъ, пятка столба и пр. Напр., въ глухомъ концѣ воротъ то гнѣздо, въ которомъ вращается нижній конецъ воротнаго столбика; въ дверяхъ въ него входить шипъ дверной пяты; въ снарядѣ для подвѣшиванія котелка надъ огнемъ (Cм. верклюг) въ немъ ходить пятка столба. 7) Въ устроенной для ловли звѣрей ямѣ (Cм. за́падниця) послѣднюю покрываетъ досчатая крышка, вращающаяся на валу, приходящемся посредин крышки; углубленія въ бокахъ ямы, въ которыя вставлены концы этого вала, также называются каганця́ми. 8) Въ ручной мельницѣ въ верхнемъ жерновѣ углубленіе, въ которое входить шесть, двигающій жернова. Cм. жорна. Ум. каганчик. Каганчик стоїть... на віконці.
Комисар, -ра, м.
1) Комиссаръ. Чого вже не робили тії старости й комисари з городовими козаками.
2) Исправникъ. Добре було жити, поки не писали пани комисари хлопців у некрути. Я бачив сам таких і може б показав, да цур йому! боюсь: росержу комисара. Ум. комисарчик. Приїхали комисарчики, зі Львова писарчики господу записати, де має король стати.
Облизати, -ся. Cм. облизувати, -ся.
Перемочити, -ся. Cм. перемочувати, -ся.
Понавозити, -жу, -зиш, гл. Навезти (во множествѣ). Що то, батечку, із яких то міст на той ярмарок не понавозили всякого хліба.
Пробу меж. = пробі. Нептун дочувсь в скляних будинках, що пробу закричав Еней.
Спльовувати, -вую, -єш, сов. в. сплюнути, -ну, -неш, гл. Сплевывать, сплюнуть. Тричи треба сі слова проказати, за кожним разом по тричи спльовувати. Ой хоч поцілує, дак додолу сплюне.
Терлиця, -ці, ж.
1) Трепалка, снарядъ для трепанія льна, пеньки. Части ея: ножки — со́хи, на нихъ опираются стоящія ребромъ и параллельно дощечки — ре́бра, сте́гна, пространство между которыми называется жоліб, въ послѣдній падаетъ ме́чик съ фосто́м (ручкой) съ одного конца, а съ другого онъ прикрѣпленъ чо́пиком. Тіпає плоскінь або матірку, скрипить терлиця під повіткою. Ум. терличка.