Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Дочува́ти, -чува́ю, -єш, сов. в. дочу́ти, -чу́ю, -єш, гл. Хорошо слышать, хорошо услышать. Кличу тебе серденятком, ти не дочуваєш. І ноги не держуть, і не дочуваю, і не добачаю. Глухий не дочує, то вигадає.
Зачмели́ти, -лю́, -ли́ш, гл. Оглушить, ошеломить.
Ли́марський, -а, -е. Шорническій. Нін і ремінця лимарського не варт.
Милосе́рдник, -ка, м. Милосердный, сострадательный человѣкъ. Смієшся, зробивши милосердника тираном.
Обкрадати, -даю, -єш, сов. в. обкрасти и обікрасти, -краду, -деш, гл. Обворовывать, обворовать, обокрасть. В тім лісі жили розбійники і давно нахвалялись батька її обікрасти.
Позбавитися, -віюся, -вишся, гл. Лишиться.
Помеже нар. = поміж. Ходить пан Каньовський та помеже шанці... Ой втікала бондарівна помеже домами.
Привчати, -чаю, -єш, сов. в. привчити, -вчу, -вчиш, гл. Пріучать, пріучить.
Шмаркати, -каю, -єш, гл. Пускать сопли изъ носа.
