Бинечка, -ки, ж. Ум. отъ биня.
Вергати, -гаю, -єш, сов. в. верг(ну)ти, -ну, -неш, гл.
1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, то по півтора обіймища.
2) вергнути очима. Взглянуть. Ой шила сорочки, — покоротила, вергла очима на побратима.
Кришити, -шу́, -шиш, гл.
1) Крошить. Ой сип сірівець та криши петрушку. Чого не люблю, того і у борщ не кришу.
2) Рубить. Дід і почне кришить татар, як локшину.
3) Рѣзать, разрѣзывать. Сало кришене стоїть на столі.
Навле́жачки нар. Лежа, въ лежачемъ положеніи.
Потруситися, -шу́ся, -сишся, гл. Потрястись.
Прикидатися, -даюся, -єшся, сов. в. прикинутися, -нуся, -нешся, гл. 1) О болѣзни: приставать, пристать, приключиться. Бешиха прикинулась. 2) Только несов. в. Любить кого, быть склоннымъ къ кому. Хоч як горюю, а прикидаюсь до дитини і люблю її.
Ростворяти, -ряю, -єш, сов. в. роствори́ти, -рю́, -риш, гл. Открывать, открыть. Небеса ростворили.
Смеркання, -ня, с. Сумерки. Як пійде горе зрання, то аж до смеркання. Як візьмеш ти за рученьку, не мусиш пустити, ой як візьмеш на смерканні, пустиш на світанні.
Укосом нар. Косо. Ой знати, знати, хто з кого кпиться, здалека сідає, вкосом дивиться.
Хід, хо́ду, м. 1) Ходъ, проходь. Хід узенький та низький і дуже трудний. 2) Шествіе, движеніе впередъ. нема йому ходу. Не можетъ идти впередъ. Во мн. хо́ди — хожденіе. Минулися мої ходи через три городи: серце ж моє, дівчинонько, любитися годі. хід полонинський. Сопровождающійся обрядами и пѣснями выгонъ скота весной изъ сель въ полонини. ходу дава́ти. Убѣгать. Чого ж ти нас кидаєш? Куди ж ти так швидко ходу даєш та й не озираєшся? 3) Сбыть. На паляниці нема ходу: люде бубликів та й бубликів. 4) Походка. 5) тим же хо́дом. По прежнему. Параска журилась тим же ходом, що спершу. 6) у хід класти. Класть передъ собой, по пути своего слѣдованія. Клади сіно в ход. Ум. хо́денько, хо́донько. Сам він (молодий) за мною приїхав, за моїм ходеньком дрібненьким, за моїм личеньком біленьким. Не Марисин то ходонько, не Марисин голосонько, лиш Марисин рутян вінок.
