Відправа, -ви, ж.
1) Богослуженіе, служеніе. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Попи добилися копійки і за одправи принялись. відправу правити, чинити. Служить (въ церкви). Почали велику одправу правити. Сліпий старець чинить у дому Божому одправу.
2) Отпускъ. Козак молоденький о відправу просить: «пусти ж мене, пане, звідси на Волиня».
Ду́ля, -лі, ж. 1) Порода грушъ. 2) Кукишъ, шишъ. Ти думаєш, дурню, що, я тебе кличу, а я тобі, дурню, круз тин дулі тичу. Ум. ду́лька, ду́лечка. Сидів голуб на дубочку, голубка на дульці. Хоть минулися в саду яблучка, не минаються дульки.
Заробі́ток, -тку, м. Заработокъ. Пішов він на заробітки, заробив грошей рублів мабуть із сто, — приніс додому. Наймит жде тяжкого заробітку. Ой гіркі ж мої заробітки, плачуть дома мої дітки.
Зраджати, -джаю, -єш и зраджувати, -джую, -єш, сов. в. зра́дити, -джу, -диш, гл. Красні лиця часто зраджають. Часто ходив, вірно любив, з нею женихався, вона ж мене ізрадила, — я й не сподівався. Ой Палію, Палію Семене, пи не зрадиш ти мене?
Покувати, -ку́ю, -є́ш, гл.
1) Сковать, выковать (во множествѣ). Да покувала б я, да позолотила золотії крилечка. Покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла.
2) Подковать (многихъ). Ой як коні покую і як сани поладжу, то по твою біль поїду. Вчився робити, черевичків шити. І пошив, покував.
3) Перестать куковать (о кукушкѣ). Уже зозуленьки та й покували, соловієчки пощебетали.
Розгноїтися Cм. розгноюватися.
Сідлатий, -а, -е. О конѣ: сѣдлистый.
Стеменно нар. Точь-въ-точь, именно, точно. Чи так. брате Мамаю? — Стеменно так. Воно стеменно той коник, що по полю скаче.
Ужов, -ви, ж. = ужва 1.
Фу́кання, -ня, с. 1) Дуновеніе (ртомъ). 2) Крики (на кого), брань.
