Віхоть, -хтя, м. 1) Мочалка, употребляемая при мытьѣ посуды, утвари и пр. 2) Пучекъ соломы. Віхоть соломи на устілку. Далі трохи присвоєне, стануть палить степи: вийде чоловік у поле, — викреше огню, положить його у солом'яний віхоть, розмаха гарненько та й кине. 3) Горящій клокъ, уносимый вѣтромъ съ пожара. упав віхоть. Случилось несчастье, непріятность. Здається, що сей чоловік буває і крутиться у нас за тим, що дуже поганий віхоть упав, — і він не зна, як перебути сей час. Ум. віхтик.
Є́сь, єсть, єсте́, гл. Отъ гл. бути н. вр. 2 и 3 лица ед. ч. и 2 лицо мн. ч. Добре єси робиш.
Журове́ць, -вця́, м. = журавель 2.
Зубець, -бця́, м.
1) Зубець — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зубці у грабля́х. ; сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды.
2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части.
3) мн. зубці. Кушанье изъ очищенныхъ зеренъ ячменя — сваренныхъ или поджаренныхъ. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Ум. зубчик.
Катюга, -ги, м. Ув. отъ кат.
Кувікати, -каю, -єш, гл.
1) = квікати. Кричала, ґедзалась, качалась, кувікала мов порося.
2) Кричать (о совѣ). Кед кувік кувікат, умре.
Покірник, -ка, м. Покорный кому чоловѣкъ. Рятуй душу мою, Спасе: я покірник твій прихильний.
Приваблювання, -ня, с. Привлечете.
Уклін, -лону, м. Поклонъ.
Шелепотіти, -чу́, -ти́ш, гл. Шелестѣть.
