Вовцюга, -ги, м. Ув. отъ вовк.
Кора, -ри, ж. Кора. Короста ні велика, ні мала, як дубова кора. Ум. кірка.
Осавул, -ла, м. Есаулъ. Беруть коня осавули, товариство зброю.
Пожевріти, -рію, -єш, гл. Потлѣть нѣкоторое время (о горящихъ угляхъ).
Попідгір'ю, нар. Подъ горою. Ой піду я попідгір'ю.
Порозмежовувати, -вую, -єш, гл. Размежевать (во множествѣ).
Потавати, -таю́, -єш, сов. в. потати, -тану, -неш, гл. Тонуть, утонуть. Миколай пішов за попом водою, але не потавав. Відро було залізне та й потало у криницю. Ой упала звізда з неба, потала в кирницю. У синє море сонце вже потало.
Прощавай! Cм. прощати 2.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Від його, урвавши поли, тікай. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Любисточку ввірвала. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш.
Шпинь 1, -ня, м.
1) Шипъ, нарѣзываемый на той части спицы, которая должна входить въ ступицу.
2) Часть веретена. Cм. веретено.
3) Часть моталки. Шпинь з витушки встроми на вулиці.