Гре́чність, -ности, ж. = Ґречність.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
Недолюд, -да, м. = недолюдок. Добивають вони мене, недолюди, не боячися Бога.
Повідбатовувати, -вую, -єш, гл. Отрѣзать (во множествѣ). Повідбатовували по шматку хліба.
Повно нар. Полно, до верху. Добре господині, коли повно в судині. Вже несила: випив повно. Ум. повненько, повнесенько.
Погойднути, -дну, -неш, гл. Покачнуть (растеніе или что-либо висящее). Вітер повійне, погойдне те поліно, то воно об дерево й стукає.
Посадний, -а, -е. — батько. Посаженный отецъ на свадьбѣ. Посадним батьком на весілля закликаємо.
Служебка, -ки, ж. Служанка. Коло неї лакеї й служебки ходять. Вона либонь була служебкою біля його Матері, а послі він забрав її за себе. Настя кабашна сама до погреба не одходила, служебку повірну посилала. Ум. служебочка.
Травень, -вня, м. Мѣсяцъ май.
