Вськня! меж. Призывъ для воловъ и коровъ.
Гурча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. 1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Дощ гурчить. 2) Ворковать. На церкві голуб гурче. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будем гурчати, поки світа. 4) О свиньѣ: имѣть случку.
Душе́вний, -а, -е. Душевный. Тепер я тебе рішена, радість моя душевна!
Замі́стя, -тя, с. За́городье, предмѣстье.
Охлябти, -ну, -неш, гл. Ослабѣть (о связи частей въ чемъ либо) В возі охлябло все.
Папірня, -ні, ж. Бумажная фабрика.
Посудок, -дку, м.
1) = посуда.
2) Утварь. Украла дещо з посудну.
Син, -на, м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку! — Як я маю тобі, сину, каже той дід, продавати, то лучче я тобі так дам. божий син. Сынъ Божій І. Христосъ. За кого ж ти роспинався, Христе, Сине Божий? бі́сів, вражий, вразький, чортів син. Чортовъ сынъ (брань). Брешеш, вражий сину! Гей ви, ляхове, вразькі синове! ік порогу посувайтесь, мені, козаку-нетязі, на покуті місце попускайте! песький, сучий син. Сукинъ сынъ. Я сучий син, коли отце не він. таки́й-сяки́й син. Бранное выраженіе, которымъ, для приличія, замѣняются болѣе ругательные эпитеты. А ти вже закозакувався, сякий-такий сину. який син! Кой чортъ. Се ж Ничипір кажучи, брехав: який син у його і крапля була в господі. злий з сина.... Злий з сина був старий дундук. Ум. синок, синко, синонько, сино́чок, си́нчичок. Пятий синко ще й Пилипко. Один синчичок, як одинчичок.
Смуткувати, -ку́ю, -єш, гл. Грустить. Смуткувала Марина осінь, смуткувала й зіму.
Удання, -ня, с.
1) Удача.
2) Способность. Сила на уданню належить.