Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

спотикач

Спотикач, -чу, м. Родъ настойки. Оставалась пляшка спотикачу. Котл. МЧ. 470. 2) Толчекъ, подзатыльникъ. Спотикача як дав.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 187.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "СПОТИКАЧ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "СПОТИКАЧ"
Відкалабанити, -ню, -ниш, гл. Отколотить. Та так його одкалабанили, шо він ледві додому дотягся. Екатер. у. Слов. Д. Эварн.
Деревни́к, -ку́, м. Раст. Lonicera. Шух. І. 20. Achillea. Шух. І. 20. — білий. = Деревій. Шух. І. 21.
Джере́ловий, -а, -е. Относящійся къ джерелу.
Зави́дько, -ка, м. = завидник. Завидько з заздрости нудився. Мкр. Н. 37.
За́рязь, -зі, ж. Раст. Hieracium aurantiacum. Лв. 99.
Лірви́ст, -та, м. = лірник. Дуже гарний лірвист. Харьк.
Ниць I нар. Ниць, ничкомъ. Він так ниць і гепнувся. Мнж. 131.
Позасинати, -на́ємо, -єте, гл. Заснуть (о многихъ). Позасинали ченці, а Танський не спить. О. 1861. VIII. 30.
Сповіряти, -ряю, -єш, сов. в. сповірити, -рю, -риш, гл. 1) — на кого. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє. КС. 1904. I. 279. 2) — кому. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. Мир. Пов. І. 161. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга. Мир. Пов. II. 93.
Столярський, -а, -е. Столярскій, столярный.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова СПОТИКАЧ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.