Вищий, -а, -е. Высшій. Не впрохав нижнього, не впросиш вищого.
Вороня, -няти, с. Вороненокъ. Ум. воронятко.
Доткли́вість, -вости, ж. Колкость.
Мерзе́но нар. Гадко, мерзко, омерзительно. Як вість така прийшла до Турна, то так мерзено іскрививсь, що тварь зробилась нечепурна.
Пожаліти, -лію, -єш, гл. Пожалѣть. Він пожалів мене вбить, да й одвіз в ліс.
Поточитися, -чу́ся, -чишся, гл.
1) Покачнуться, зашататься (о человѣкѣ). Куди не піпхнуть, туди й поточишся. Турн перший зацідив Енея, що з пліч упала і керея, Еней був поточивсь назад.
2) Броситься, побѣжать, поплыть. Поточились із хати не озираючись. Півень кинувся йому в лице; поросята та индики поточились під ноги. Щука плеснула хвостом да й поточилась на дно, а далі виплила.
Роскіш, -коші, ж. 1) Роскошь, изобиліе, наслажденіе, удовольствіе, прелесть. Роскіш творить біль: як приходить — смакує, як виходить — катує. Степи-поля! роскіш моя! Захоче багатства і много грошей, а мене позбавить любої роскоші. 2) мн. роско́ші. Обиліе, достатокъ. Я з п'яницею жити не буду, тілько роскоші забуду. Сивий соколонько по полю літає, по своїх роскошах пароньки шукає. Ум. роскішенька, роскошеньки.
Тринчик, -ка, м. Названіе трехъ взятокъ при игрѣ въ хва́льку.
У, в, пред. У, въ. По свойству украинскихъ звуковъ у и в, взаимно переходящихъ при извѣстныхъ условіяхъ другъ въ друга, обозначаемые ими предлоги у и в слились въ одинъ общій предлогъ съ разными значеніями, но произносимый безразлично, смотря по своему положенію, то какъ у, то какъ в то, наконецъ, какъ средній между ними полугласный звукъ; при чемъ у чаще всего является въ положеніи между согласными, а также послѣ гласной, если слѣдующее слово начинается нѣсколькими согласными, и передъ гласной, если предыдущее слово кончается нѣсколькими согласными, а в оказывается большею частью въ положеніи между гласными, а также между гласной и одной согласной или между одной согласной и гласной, напр.: Як у руках рушниця у стрільця, то горе качкам. Тремтить лист у осики. Упала в озеро. Добре, як рибі в воді. Пташок в очеретах багато. Иногда послѣ согласной передъ гласной: ув: Роби до поту, а їж ув охвату. Ув умілого і долото рибу ловить. Послѣ согласной передъ нѣсколькими согласными иногда уві, а послѣ гласной передъ нѣсколькими согласными ві: Всі оці книжечки продаються ві Львові у книгарні брацтва ставропігійського. (На страницѣ обложки книжечекъ «Сільської Бібліотеки» 1862). Правила эти не выдерживаются въ стихахъ и, благодаря неправильностямъ правописанія, очень часто нарушаются въ письмѣ. Употреб. съ родительн. падежемъ. а) На вопросъ: гдѣ? Хліб та сіль! Їмо, та свій, а ти у порога постій. б) На вопросъ: у кого, у чего? У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила. Адам ззів кисличку, а в нас оскома на зубах. Андрійко був у мене повновидий, ясноокий. Иногда: для. А Наливай, — се не людина в мене, се дух війни, наслідник бога Морса. Иногда также съ оттѣнкомъ значенія на вопросъ: отъ кого? Ти в мене не втечеш! 1) Съ винительнымъ падежемъ: а) На вопросъ: куда? Веди ж гостей у світлицю. Уваливсь у хату. Піду в базарь, попросю, щоб хто наняв мене. Иногда въ знач.: о, объ: Кидай горшками в землю. в книгу читати. Читать въ книгѣ, изъ книги. Ой ходить піп по церковці та в книжку читає. б) На вопросъ: въ какое положеніе, состояніе, въ какой составъ идти. Крутнем підперезався да в бояре вбрався. Піти в опришки. Взяли в салдати. в) На вопросъ: въ какое настроеніе, движеніе, дѣйствіе и. т. д.; переводится обыкновенно безъ предлога сотвѣтствующимъ глаголомъ или глаголомъ съ дательнымъ или творительн. падежемъ. Порося у квік, а баба у крик. А дитина в плач. Не вдавайсь у тугу. Не вкидайся так у прядіння, — доглядай усього хазяйства. Козаки не дуже вдавались у любощі. г) На вопросъ: какимъ орудіемъ или средствомъ? Вили у дзвони! Гуляти в карти. д) На вопросъ: какимъ образомъ, способомъ, путемъ? и. т. д. У силу додому дійшли. у го́лос читати. Громко читать. ув очевидьки бреше. Въ глаза вретъ. У брід річку перейшов. е) На вопросъ: въ кого, на подобіе кого? Хлопець у батька вдався. Пшениця така гарна: колос у колос. Наказував дідусь, щоб на завтра ви всі були лице в лице, одежа в одежу, черевики в черевики. ж) На вопросъ: когда? У середу родилася, — тепер мені горе. У неділю вранці-рано сине море грало. Вийди, вийди, козаченьку, у вечір пізненько. 2) Съ мѣстнымъ падежемъ на вопросъ: гдѣ? въ чемъ? на чемъ? а) У хаті в її — як у віночку. Новенькі вікна в базарі покупили. Зоставсь ув убозтві. Верба стояла в березі. б) На вопросъ: въ какомъ числѣ, видѣ, состояніи и. т. д? Не у мнозі зять где, не багато бояр везе. Ходім, кажу Катрі, ходім до Марусі.... ми собі з нею у трійці порадимось. Пішла я за ним у тропі. У добрім здоровлю. А ми з чоловіком у правді жили. У злагоді жили. в) На вопросъ: когда? У вечері, у ранці, у ночі — выраженія, превратившіяся въ нарѣчія. Cм. увечері, уранці, уночі. 3) На вопросъ: какъ скоро? черезъ сколько времени? Урік стара пані вмерла. І хутко її посватав? У півроку. У год так, чи в два ішли москалі через наше село.
Цнота, -ти, ж.
1) Добродѣтель. Цнота й покора не має місця у панського двора. Лучче цнота в болоті, а як нецнота в золоті.
2) Цѣломудріе, невинность. Довідався о ладності і о її цноті. Хоть я сирота, є у мене цнота. Ум. цно́тонька.