Гурча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. 1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Дощ гурчить. 2) Ворковать. На церкві голуб гурче. 3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будем гурчати, поки світа. 4) О свиньѣ: имѣть случку.
Запри́ндитися, -джуся, -дишся, гл. Заприхотничать.
Зглота́, -ти́, ж. Толпа, скопленіе народа, давка.
Перепілка, -ки, ж. = перепелиця 1, 3. Ой післав я до дівчини Насті, дала вона мені перепілку в маслі. Какъ ласкат. для женщинъ. Пестить було її всяк: і голубко моя вірная, і ожинко повная, і перепілко моя утішная. Ум. перепілонька, перепілочка. Марусенько моя, лебідочко, зірочко моя, рибочко, перепілочко! приговорював Василь, обнімаючи свою Марусю.
Піднебення, -ня, с. 1) Небо, Palatum durum. Та так учепиться за язик, то за піднебення, що ніякою силою її й не відірвеш. 2) Сводъ въ печи; также въ гончарной. Cм. сльоси.
Поглум, -му, м. Издѣвательство.
Сваволя, -лі, ж. Своеволіе. Добра та ладу не бум. а були тільки бучі, колотнеча та сваволя. Синочку, Ясеньку, мене Кася не слухала, в сваволю вдавалася.
2) Своевольная женщина. Яка ж у тебе дочка-сваволя.
Сукати, -ка́ю, -єш, (-чу, -чиш), гл. 1) Сучить, ссучивать. 2) — бублики. Дѣлать баранки. 3) — свічки. Дѣлать свѣчи. 4) — дулі. Кукиши давать.
Тушира, -ри, ж. Баранья шерсть второй осенней стрижки.
Упельгати, -гаю, -єш, гл. Устроить, управиться.