Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

вилічка

Вилічка, -ки, ж. Нижній брусокъ ляди (Cм.) МУЕ. III. 24.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 168.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ВИЛІЧКА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ВИЛІЧКА"
Бари мн. нескл. Разсказы, болтовня. Употребл. въ выраж.: тари та бари. Тари та бари, завтра Варвари. Ном. № 19335.
Дзелене́ць, -нця́, м. Зеленый (о вѣнкѣ). Віншуємо ті (дівчину) вінцем-дзеленцем. Kolb. І. 106.
Осердок, -дка, м. = осередок 1 и 2. Осердок у дереві. Ном. № 152. ст. 29 5.
Падчерка, падчірка, -ки, ж. Падчерица. Да не жаль мені теї падчерки. Чуб. III. 486.
Пеня, -ні́, ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня! 2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. І. 267. 3) мати на пеню. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном. 4) пеню волокти на кого. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.
Потріб, -би, ж. 1) Надобность, дѣло. Купив оце й я собі на потріб дерева. Камен. у. Сей оскіпок у потріб піде. Н. Вол. у. В нас іде на потріб ціла липа, а не колена. Брацл. у. Яворина все на потріб яку там купуєся. Камен. у. 2) своя потріб. Естественная нужда, испражненіе. ЕЗ. V. 189.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Єв. Мр. IX. І. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. К. Дз. 166. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. Мет. 401. А я (Богд. Хмельн.) ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. Гол. І. 4. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Грин. І. 150. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую. Рудч. Чп. 185.
Сікатися, -каюся, -єшся, [p]одн. в.[/p] сікнутися, -кнуся, -нешся, гл. Бросаться, рваться на кого, соваться куда, привязываться, приставать. Не сікайся ніхто в війну, ніхто ніяк не помагайте. Котл. Ен. VI, 14. Сікався, сікався, щоб просунутись. Кв. І. 247. Вона як буде сікаться до тебе, то ти возьми груші розсип. Рудч. Ск. II. 29.
Сірник, -ка, м. Спичка зажигательная. Ум. сірничок. Засвітив самопальпий сірничок. Рудч. Ск. II. 180.
Штопка, -ки, ж. Родъ банки. Лебед. у.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ВИЛІЧКА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.