Бе! Базю-Бе!, меж. Призывъ для овецъ.                         
                        
                                                
                          Волячий, -а, -е. 	Бычачій. Воляча, голова.                         
                        
                                                
                          
	Гре́бло́, -ла́, с. 1) = Греблиця.  2) Орудіе на подобіе грабель (вмѣсто зубцевъ дощечка шириною въ вершокъ), употребляемое для сгребанія соли въ лиманахъ. 
                        
                        
                                                
                          
	Дука́ч, -ча́, м. 1) = дукарь.  Іде багач, та йде дукач, п'ян валяється, з козацького отамана насміхається: за що тая голотонька напивається?  Чужі пани дукачі держать людей до ночі.  2) = дукат 2.  Ум. дука́чик. І внучатам із клуночка гостинці виймала: і хрестики, й дукачики, й намиста разочок Ориночці. 
                        
                        
                                                
                          Подуріти, -рі́ємо, -єте, гл. Сойти съ ума (о многихъ). Бодай тії подуріли, що нас розлучили.                         
                        
                                                
                          Понасуватися, -ва́ємося, -єтеся, гл. Насунуться, надвинуться (во множествѣ). 
 
	                         
                        
                                                
                          Прислуховуватися, -вуюся, -єшся, прислухуватися, -хуюся, -єшся, гл. = прислухатися. Прислухувалась, ніби боялась, щоб не піймали того, хто її скривдив.                         
                        
                                                
                          Скарбовий, -а, -е. 	Казенный.  Скарбові гроші.  Скарбові люде.  А де ж твої, Нечаєнку, скарбовії вози?                         
                        
                                                
                          Утікачів, -чева, -ве	Принадлежащій бѣглецу.                         
                        
                                                
                          Швиргонути, -ну, -неш, гл. Однокр. отъ швиргати. Швырнуть, бросить.  Скинув з себе відлогу і швиргонув сторожам.                         
                        
                       
             
 
               
              

 
 
				