Бистрянка, -ки, ж.
1) Раст. Alburnus baldneri.
2) Быстрая и глубокая рѣчка. Ум. бистряночка. Течуть річки бистряночки, що й не перескочу.
Броня, -ні, ж. Оружіе, броня. Хто тебе наділив конем і бронею? Вивели йому коня в броні. до броні! Къ оружію!
Бур'Янюка, -ки, м. Ув. отъ бур'ян.
Двору́чки, -чок, ж. мн. — пресвятої. Раст. Orchis maculata.
Зачви́ркати, -каю, -єш, гл. Забрызгать, заплевать.
Поприлагоджувати, -джую, -єш, гл. Приладить (во множествѣ).
Порано нар. Рановато. Квітки робленої було ще надівати не дає: порано ще каже, небого, ще вигуляйся, підіймись на кірх, — тоді й квітки. Порано встала.
Потруїти, -трую, -їш, гл. Отравить (многихъ).
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. А я ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую.
Шкідник, -ка, м. Причиняющій вредъ, вредящій.
