Віяти, -вію, -єш, гл.
1) Вѣять, дуть. Ой вітер не віє, гілля не колише. Із низу Дніпра буйний вітер віє-повіває. Люде гнуться як ті лози, куди вітер віє. Пишно процвітали, пахощами віючи, конвалії.
2) Вѣять, провѣвать. Молов батько не віючи, пекла мати не сіючи.
3) Вилять. Пес віє хвостом.
Гу́рба, -би, ж. = Юрба.
Дверча́та, -ча́т, с. мн. Маленькая дверь. Ум. Дверча́тка.
Доґле́бати, -баю, -єш, гл. Доплестись, дотащиться. Осе нам треба ше якось доґлебати додому, ше верстив буде з п'ять.
Задера́ка, -ки, ж. = задирака.
Калган, -ну, м. Раст. калганъ, Maranta galanga. Баба Параска заправляла горілку міцним калганом. На запікану корінькову купив кубеби й калгану.
Песюга, -ги, м. Собака большая.
Підсунути, -ся. Cм. підсувати, -ся.
Поділ, -до́лу, м.
1) Низменное мѣсто, низменность. Ой ходила, подруженьки, з гір на поділ. Заграли коники на подолі.
2) Подолъ женской рубахи. Не цвіла калинонька ік Петру, да зацвіла калинонька ік Різдву — а в мого свекорка у коморі, а в мене молодої у подолі. Чаще во мн. ч. подо́ли. В подолах мережки. Тим же вона мабуть горда, що в подолях лиштва. Ум. поді́лок, поді́лочок. А на тії Бондарівні в поділках мережка. Ой чи є де дівка пишна, що в поділках лиштва.
Прикройний, -а, -е. 1) Укромный. Постав сани у прикройному місці.
2) О сапогѣ: съ пришитыми къ голенищу головками.