Витівати, -ва́ю, -єш, сов. в. витіяти, -тію, -єш, гл.
1) Выдумывать, выдумать, затѣвать, затѣять. Там таке витіва, шо й миру не подобно. Се вже, мабуть, не зовсім по Божому, а люде сами витіяли.
2) Выдѣлывать, выкидывать, выкинуть.
Гарнасся, -ся, с. Смятая, скомканная солома, трава, вообще — скомканныя, смятыя веши. Саме гарнася, — доброї трави нема.
Заклебу́чений, -а, -е. Загнутый, закривленный. Носи (у постолах,) суть завше менше або більше догори заклебучені.
Калавурити, -рю, -риш, гл. Заимств. изъ русск. яз. Караулить. Оце за ким ходимо, калавуримо.
Кобзарь, -ря́, м. 1) Пѣвецъ, акомпанирующій себѣ на кобзѣ. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. І про неї добрим людям кобзарі співають. 2) Поэтъ. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні.
Кумонька, кумочка, -ки, ж. Ум. отъ кума.
Пахторити, -рю, -риш, гл. = нюшкувати. Пес пахторит. Жид на ярмарку пахторит, кого б ошукати.
Поганяльник, -ка, м. = поганяйло 1. Ум. поганя́льничок.
Поясниця, -ці, ж. Родъ писанки съ поперечной линіей вокругъ.
Штовх! меж. Толкъ! Та зараз дядька штовх тихенько.