Важити, -жу, -жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Він уже давно важив на нас. на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. 6) — легко. Придавать мало значенія, не придавать особаго значенія. Не годилось так легко важити тієї сили.
Грім, гро́му, м. 1) Громъ. Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Бодай мене громи вбили, коли м не єсть тобі милий. 2) Раст. Heruiaria glabra L. Ум. Гро́мик.
Ґльо́ґати, -ґаю, -єш, гл. Глотать не жевавши.
Забро́дчик, -ка, м. Работникъ, занимающійся рыбной ловлей сѣтями на заводахъ.
Мет, -ту, м. = мент. В один мет.
Розгойдувати, -дую, -єш, сов. в. розгойдати, -даю, -єш, гл. Раскачивать, раскачать, расколыхать. Розгойдай трошки гойдалку, а потім ми сами, будемо гойдатися. (Вітри) так розгойдали на морі хвилі, що ще більші як хати ідуть єдна за другою.
Росхлипатися, -паюся, -єшся, гл. Расплакаться.
Склячий, -а, -е. Блестящій какъ стекло, глянцовитый.
Скупарь, -ря, м. Скупецъ, скряга.
Хуртуна, -ни, ж. = хуртовина. Скотарі мали собі од вітру й хуртуни халабуди, окутані повстьми.
