Бузя, -зі, ж. Дѣтск.
1) Уста, ротъ, ротикъ, лицо. дати бузі. Поцѣловать. Ти, дівчино хороша, дай же бузі без гроша.
2) ласк. отъ бузина. Прийде він до теї бузини, б'є макогоном по їй і приказує: «Добри-вечір тобі, бузю, ти мій вірний друзю!» (Изъ заговора).
Глазки мн. Желѣзныя грузила у невода.
Годованець, -нця, м.
1) Воспитанникъ, вскормленникъ. Приняв був до себе якогось троту Петра за годованця.
2) Крестьянинъ, который завѣщаетъ кому либо свое имущество, за что наслѣдникъ долженъ до смерти кормить и поить завѣщателя.
3) Животное, откармливаемое на убой. Вже всюди вправилась, тільки ще зосталось бур'яну насікти для годованців.
Дряпі́жник, -ка, м. 1) Хищникъ, грабитель. 2) Взяточникъ, обдирало.
Замі́с, -су, м. Количество взятой муки, глины и т. п. для замѣшиванья. Дає жінці борошно на заміс.
Оженяний, -а, -е. = оженений. Ой приїхав козаченько з України не оженяний.
Покривайло, покривало, -ла, с. Покрывало. Бере покривало (намітку), розгортує і накидає на молоду зовсім. Кошулі тоненькі, покривала біленькі вони б виношали. Покривало на мертву купила. Окрило їх покривало густеє. Ум. покривайлечко, покривалечко.
Росхряпень, -пня, м. Разбитый, расколотый предметъ.
Смеркання, -ня, с. Сумерки. Як пійде горе зрання, то аж до смеркання. Як візьмеш ти за рученьку, не мусиш пустити, ой як візьмеш на смерканні, пустиш на світанні.
Товкти, -вчу, -чеш, гл. 1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. 3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі».
