Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Зва́ба, -би, ж. Приманка, обольщеніе.
Зослати, -шлю́, -шлеш, гл. = зіслати.
Моло́ти, мелю́, -леш, гл. 1) Молоть. Ой на горі, на Самборі крутий камінь меле. Молов батько не віючи, пекла мати не сіючи. 2) Молоть, болтать, нести вздоръ. Ка-зна що меле, аби не мовчати. Таке меле, що і купи не держиться. 3) молоти хвосто́м. Махать хвостомъ. Кабан закопався в землю да й хвостиком меле.
Напли́нути, -ли́ну, -неш, гл. = напливти.
Невчасний, -а, -е. Несвоевременный.
Огидливий, -а, -е. = огидний.
Посмертити, -рчу, -тиш, гл. Умертвить (многихъ). Людей посмертила для лакімства грошей.
Споруда, -ди, ж. Сооруженіе. Страшна споруда: сім гаків залізних стирчать попід бойницями високо.
Тутарь, -ря, м. Здѣшній, мѣстный житель. Ой тутару, ой тутареньку, сему дому господареньку.