Безп'Ятко, -ка, м. Чортъ.
Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Дєдик, -ка, м. Ум. отъ дєдьо.
Заверга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. заве́ргнути, -ну, -неш и заве́ргти, -ве́ржу, -жеш, гл. Забрасывать, забросить, закидывать, закинуть. Прала дівойка хусти на леду, прийшов до неї красний молодець:... «Я ті, дівойко, хусти розмечу». — Як ти розмечеш, я сі позберау. «Я ті, дівойко, праник завержу». — Як ти завержеш, а я сі найду.
Ло́бас, -са, м. 1) Съ большимъ лбомъ. 2) Тупица, остолопъ. Ото ще дурний лобас! Нічого до пуття не зробить.
Прислухати, -ха́ю, -єш, гл. = прислухатися. Ішла дівчина та гукаючи, аж два двори та минаючи, до третього прислухаючи. Дивиться, як ходять, прислухає, як гомонять.
Стійло, -ла, с. = стігло. Знай коза своє стійло. Пасли пастухи, а далі пішли у ліс, дивляться: стійло збито коло дуба; що воно за знак, що коло дуба так стопцьовано?
Топірня, -ні, ж. Часть плуга: доска для помѣщенія топора.
Чваруватий, -а, -е. Наклонный къ ссорамъ, сварливый.
Шерстина, -ни, ж. Шерстинка. Буде одна шерстина золота, друга срібна. ні шерстини (нема в дворі). Нѣтъ скота, ни одной скотины. Ум. шерстинка, шерсти́ночка.