Же́рдка чаще же́ртка, -ки,, ж. 1) Вѣшалка для платья въ сельскихъ хатахъ: жердь, за оба конца веревками подвѣшенная къ потолку вдоль задней стѣны надъ полом (нарами для спанья). Жердка бываетъ и въ коморі. Я музикантів для простору на піл під жертку помістив. Стала доставати собі в коморі з жертки що мали кращого про велике свято. 2) Часть ткацкаго станка. Cм. верстат. 3) Въ ралѣ: жердь, къ переднему концу которой прикрѣплено ярмо, а къ заднему (съ разсохой) — колода съ зубьями. Ум. же́рдочка.
Непомилешно, непомильно, нар. Безошибочно. Твердо й непомилешно темний править службу божу.
Нерожень, -жня, м. Родъ дикой утки.
Повірхник, -ка, м. Крыша надъ стрункою, — частью кошари, гдѣ доятъ овецъ гуцульскіе пастухи.
Правотитися, -чуся, -тишся, гл. = правуватися. Відобрала пелеханя сокола від мене. Відобрала, відобрала, не є што любити, щі би мі ся з пелеханев сім раз правотити.
Роз'язувати, -зую, -єш, сов. в. роз'язати, -жу, -жеш, гл. = розв'язувати, розв'язати.
Сіроманок, -нка, м. Сѣрый волкъ. Ой волики-сіроманки, чом ви не орете?
Сполонити, -ню, -ниш, гл. У : сдѣлать краснымъ. ссылается на нижеслѣдующее місто буковинской пѣсни: Ой маю я в царя нивку, — в чистім полі могилку: карабінцами виорана, а кульками засіяна, білим тілом зволочена, кровцев сполонена. Едва-ли здѣсь не ошибка: вѣроятно, слѣдовало-бы: сполочена (отъ сполокати), какъ того и рифма требуетъ. Второе значеніе у вѣрнѣе: наполнить, напитать влагой, полить, сильно смочить: Кровцев землю сполонила. Cм. сполонитися и сповенити.
Суміти, -мі́ю, -єш, гл. Дѣлаться печальнымъ, грустнымъ. Вороги суміли й трепетали.
Шевчиха, -хи, ж. Жена сапожника, башмачника. Побила шевця лиха година, шевчиха шевця та й не злюбила.
