Вигоювати, -гоюю, -єш, сов. в. вигоїти, -гою, -їш, гл.
1) Залѣчивать, залѣчить (рану). Болячки на людях вигоював.
Да́ха I, -хи, ж. Родъ короткой шубы шерстью наружу, съ капюшономъ и широкими рукавами, которые не надѣвались. Тогді став князь у волосяну даху одягаться. Обув ноги не в ремінь, не в ремінь, а в чоботи із сап'яну, із сап'яну. Шитий черес все шовками — кругом стану. Одяг плечі не в жупан, не в жупан, надів даху, став як пан, став як пан. Вовна зверху так і має, так і має, ззаду кобень так і грає, так і грає, а рукава да широкії, широкі: задасть молод всякій дівонці роботи.
Дж! меж., выражающее звукъ отъ взмахиванія розгой, хлыстомъ.
Запопа́дливий и запопа́дний, -а, -е. Ревностный, трудолюбивый, старательный. Гаврило чоловік запопадний: знайшов собі притулок у пані на економії та й розбагатів.
Кудлай, -лая, м.
1) Человѣкъ со всклокоченной головой.
2) Кличка мохнатой собаки.
На́дпізь нар. Поздновато. Ото учора надпізь пішли ми додому.
Нахожий, -а, -е. Пришлый; пришедшій въ гости. Молодички нахожі його... вітають.
Пообквітчуватися, -чуємося, -єтеся, гл. Украситься цвѣтами (о многихъ).
Слухащий, -а, -е. Слушающій. Усім головам слухащим — на многі літа.
Стрібний, -а, -е. = срібний.
