Дітлахи́, -хів, м. мн. = Дітваки.
Дуби́на, -ни, ж. 1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. 2) Дубовый лѣсъ. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три Шляхи за півтори милі. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. 3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. Ум. дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ой піду я в дубиноньку спати. Пойду в ліс, вирубаю дубинку.
Захва́чувати, -чую, -єш, сов. в. захвати́ти, -чу́, -тиш, гл. = захоплювати, захопити. Не хапайсь в пекло: може ще й син захватить.
Незабутний, -а, -е. и — ній, -я, -є. Незабвенный. Марку, коханнячко моє незабутнє. Сей незабутний час.
Ну 1), меж. Ну, їсть! нівроку! та ну бо кажіть! Да говорите же!
2) Передъ глаголомъ неопр. накл. употребляется въ смыслѣ: началъ, давай. А прокинувся він... і гуком його в хаті аж сохи движать! Ну бігать, гомоніть, гайнувати, аж усе піде жужмом.
3) = но 2. (Послѣ глагола въ повелит. накл.): А вийдіть-ну сюди, дядьку Трохиме, ходіть-ну з нами.
Пасерб, -ба, м. Пасынокъ.
Полов'яник, -ка, м. = половня.
Постать, -ті, ж.
1) Видъ, фигура, образъ. Дивиться, — шось стоїть на воротях, знайома постать. Святий дух буває в постаті голуба. Вона думала, що то чорт у моїй постаті. Обіясник у моїй постаті ходе.
2) Полоса нивы, занятая жнецами, полольщицами. Ой два сини оре, чотирі молоте, а дванадцять дочок за постать заходе. Підем, матінко, у поле та зеленого жита жати, та займем широкую постать.
3) Всѣ принадлежности къ плугу. Чи в тебе є вся постать? Ум. постатька. Ні з ким буде жита жати. Займем постатьку невеликую. Постатьку маленьку (баштану) пропололи до снідання.
Росхапати Cм. росхапувати.
Трейки нар. = тричі.