Виривати I, -ва́ю, -єш, сов. в. вирвати, -рву, -веш, гл.
1) Вырывать, вырвать. Вирвав з голови волосинку. Виривав кущі з корінням. Хоче у вовка з зубів вирвати!
2) Срывать, сорвать. Ой вирву я з рожі квітку, та пущу на воду.
Доволя́ти, -ля́ю, -єш, гл. = Доволити.
Дрімлю́чий, -а, -е. Сонливый, расположенный къ дремотѣ.
Жив! меж. Звукоподраж. чириканью воробьевъ.
Злеге́нька и злегесенька, нар. Ум. отъ зле́гка.
Лю́бість, -бости, ж. 1) Любовь. Заміж пішла по любости. Не білись, личко біленькеє, будуть к тобі гості, гості не з любости, а од нелюба старости. Нехай о тім увесь світ знає, же з любости смерть буває. 2) Пріятность; удовольствіе. до любости бути кому. Нравиться. робити до любости. Въ свое удовольствіе дѣлать, по своему желанію. Боклаги з напитками і всякі ласощі. Пий і їж до своєї любости, хто хочеш.
Лю́ляти, -ляю, -єш, гл. 1) Баюкать. Люляю, люляю, поб'ю котка, полаю. 2) Спать (о дѣтяхъ). А Савиха молоденька дитину колише: «Ой люляй, люляй, вродливий синочку!».
Намаха́тися, -ха́юся, -єшся, гл. Намахаться, намахать вдоволь. Намахався я косою, набухався ціпом.
Остріха, -хи, ж. = острішок 1. Кішка скрізь по-під остріхою на горищі бігає.
Узад нар. Взадъ, назадъ. Ні взад, ні вперед.
