Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

ключка

Ключка, -ки, ж. 1) Крюкъ. 2) Деревянный крюкъ, употребляемый для подвѣшиванія чего-либо, напр., дѣтской люльки, ведра (двѣ ключки висятъ на веревкахъ на каждомъ концѣ коромысла) и пр. Чуб. VII. 384. Гол. Од. 61. 3) Деревянный крюкъ въ видѣ остраго угла, съ длинной рукоятію, употребляемый для вытаскиванія чего-либо, напр., ключкою смичуть сіно з стогу; а рыболовы галицкаго Покутья ключкою вытаскиваютъ изъ воды поставленные для ловли рыбы вентері, верші. Kolb. I. 73. 4) = кілок 4. На ключку почепила рушник. Конст. у. 5) Крючекъ для вязанія рукавицъ изъ шерсти. Гол. Од. 69. 6) Крючекъ для протягиванія нитей сквозь начиння и блят (у ткачей). Конст. у. 7) Родъ деревяннаго крючка у колесника, которымъ прихватывается ступица съ одной стороны и сверху, когда въ ней пробиваютъ отверстія для спицъ. Сумск. у. 8) У гребенщика: деревянный крючекъ съ подвязанною веревочкою подножкою или педалью для прижиманія палки съ нарѣзками, придерживающей при работѣ пластинку рога. Вас. 164. 9) Петля, образованная ниткою, снуркомъ, веревкой. Шух. I. 151. Гол. Од. 21, 23. 10) Ростокъ. ключки пускати. Проростать (о сѣмени). 11) Переносно. Хитрость, зацѣпка; придирка. Камен. у. Желех. ключки собі шукати. Искать предлога. ключку закинути. Намекнуть. 12) Родъ дѣтской игры. Ном. № 12577. Ум. ключечка.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 255.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КЛЮЧКА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КЛЮЧКА"
Голічерева нар. = голівчерева. Голічерева лежить на воді. Харьк. у.
Дожина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. дожа́ти, дожну́, -не́ш, гл. Дожинать, дожать. Та щоб дожать до ланового, ще копу дожинать пішла. Шевч.
Колотовця, -ці, ж. Раст. Galium aparine. Вх. Уг. 246.
Ле́мбик, -ка, м. Алембикъ, перегонный кубъ.
На́дити, -джу, -диш, гл. 1) Привлекать, приманивать. Те наде, що ваде. Ном. № 2693. (Річки) надили дівчат у чисту воду. К. МХ. 31. То вже надить стара дівка молодих парубків до залицяння. Г. Барв. 250. Там здобиччу ти надив козака. К. ПС. 65. Старосвітські співаки, надючи гарним словом ухо людське, на добро, на милосерде наставляли. Г. Барв. 452. 2) Ловить удочкой рыбу. Не надь, рибалко молоденький, на зрадний гак ні щуки, ні лина. Гул.-Арт. (О. 1861. III. 109).
Нало́га, -ги, ж. 1) Привычка, обыкновеніе, повадка. У нього налога пити горілку. 2) Отягощеніе, притѣсненіе. (Чорт у пеклі) мучив дармо, у всіх ярма з шиї не злізали, струп на плечах, бо по печах в ад дрова возили... Щоб скакали, не брикали, — кладуть в рот удили, сікуть плітью, щоб там митью ступою ходили. Всю налогу скоро Богу донесли во уші: не забарив, ад розорив, випустив всі душі. Пасх. вірша. КС. 1882. IV. 171. 3) Толпа, давка; напоръ, натискъ. Там налога така, що трохи пана не звалили, так налягли. Черк. у.
Побожеволіти, -ліємо, -єте, гл. Съ ума сойти (о многихъ). Г. Барв. 467.
Поїдайло, -ла, м. Обжора.
Спочивати, -ва́ю, -єш, сов. в. спочити, -чину, -неш, гл. 1) Спать, почивать, выспаться. Хто по повні випиває, той під тином спочиває. Ном. № 11448. 2) Отдыхать, отдохнуть. Ішов кобзарь до Київа та її сів спочивати. Шевч. Да де я буваю, да де я літаю, — на калині спочиваю. Мет. 153.
Шляхетство, -ва, с. 1) Дворянство. 2) соб. Дворяне. Та слухали, як шляхетство навісне гукає. Шевч. 130.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова КЛЮЧКА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.