каламарь
Каламарь, -ря, ж. 1) Чернильница. Піп жне з олтаря, а писарь з каламаря. 2) Пузырекъ. 3) Сосудъ, въ которомъ гуцульскіе плотники держать разведенную въ водѣ сажу. Ум. каламарчик.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 209.
Том 2, ст. 209.