Война, -ни, ж. = війна. На войну йдучи по чужу голову, й свою неси.
Го́рдо нар. Гордо, надменно. А син твій гордо на арену, псалом співаючи, ступив. Поводиться гордо. Устань, Господи, щоб злющі гордо не неслися.
Добро́дій, -дія, м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. 2) сударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. 3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шано́вний добро́дію! Високопова́жний добро́дію! Милостивый государь! Ум. Добро́дієчко. А де ж він, добродієчку?
Живце́м нар. Живьемъ. Живцем у яму лягай. З пліч головку як галку зняв, жону його й дітей живцем забрав. Скажу соколові живцем вас поїсти.
Загни́лий, -а, -е. Загнившій.
Кадило, -ла, с.
1) Кадильница. Дяк співа, попи з кадилами, з кропилом. З кадила дим по церкві пішов.
2) Ѳиміамъ, ладонь. Дурному персвазія, а умерлому кадило, то все єдно.
3) Раст. Melittis Mellissophyllum L.
4) — дике. Раст. Lamium maculatum.
Підгір'я, -р'я, с. Подгорье, мѣстность у подошвы горы. На луках був сінокос аж до гори, а підгір'я орали під хліб, на горі була толока.
Потребляти, -ля́ю, -єш, сов. в. потреби́ти, -блю́, -биш, гл.
1) Истреблять, истребить. Хоробрий дух роскошами всипляли, кругом султана честь і правду потребляли.
2) Истрачивать, истратить. За тиждень пуд муки потребить.
Потьмарити, -рю́, -ри́ш, гл. Помрачить. На святому небі усі звізди потьмарило. Половина сонця й місяця у тьму потьмарило.
Хлібчик, -ка, м. 1) Ум. отъ хліб. 2) Родъ дѣтской игры. 3) — чо́ртів. Раст. Nonnea pulla Dc.
