візник

Візник, -ка, м. Возница, кучеръ. Гол. І. 50. Кучеревий візниче, поганий воли швидче! Грин. ІІІ. 491. Ум. візниченько. Велю коникам вівса дати, а візниченькам підождати. Грин. ІІІ. 548.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 236.

Випадкові слова

Поволоцьки нар. Волоча. Як піймав ню за коси та поволоцьки через подвірря. Камен. у.

повністю...

Навідже́ний, -а, -е. = навіжений. Навіджена синиця щигля покидає. Чуб. V. 1124.

повністю...

Докупа́ти Ii, -па́ю, -єш, сов. в. докупи́ти, -плю́, -лиш, гл. Докупать, докупить, прикупить. Трохи не стане деревні на хату, треба докупити.

повністю...