Близчий = Ближчий.
Блювотина, -ни, ж. = Блюваки.
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Лихого нічого жалувати. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Ганна грошей не жалувала.
Кий I, ки́я, м. 1) Палка, трость. Язик доведе до Київа і до кия. Один тілько мій Ярема на кий похилився. 2) Дубина, палка, на концѣ которой шаровидное утолщеніе отъ оставленной части корня. Приходить багато народу з мечами й киями. Ум. кийок, кийочок. Которий козак не міє в себе шаблі булатної, пищалі семип'ядної, той козак кийка на плечі забірає, за гетьманом Хмельницьким ув охотне військо поспішає. . Ув. киюра, кияка, кияра. Як сім раз одважить киякою, то хліба більше не їстимеш.
Круглянча, -чати, с. Маленькій круглый горшокъ.
Ліпа́р, -ря, м. = ліпак.
Мерша́нка, -ки, ж. Корова.
Обірник, -ка, м. 1) Навозъ. 2) У гуцульскихъ мастеровъ (мосяжним), дѣлающихъ украшенія изъ мѣди: родъ круглаго долотца съ остріемъ трубочкой — для выбиванія кружковъ изъ мѣдной пластинки.
Остиглувати, -лую, -єш, гл. Остановить для отдыха (скотъ). Чередники остиглували скотину біля річки.
Роспоряжати, -ся, гл. = роспоряджати, -ся.