Дово́лі нар. Довольно, достаточно. Доволі буде з тебе й карбованця. І вовк на волі та й виє доволі. На волі — плачу доволі. А дідизни було доволі, — вічний покой предкам і дідам. У Мирн. употреблено какъ сущ. въ значеніи: довольство. Замолоду натерпівся всього, — поживи хоч зо мною в доволі.
Задриґа́ти, -ґа́ю, -єш, гл. Заболтать ногами. Коли вліз у ту яму — тільки трошки ноги зверху, — да як задриґає ногами.
Заторкота́ти, -кочу́, -чеш, гл. Забарабанить. Та чекає барабана заким заторкоче. .
Ирститися, -рщуся, -стишся, гл. = хреститися. .
Полум'яний, -а, -е. Пламенный.
Помиршавіти, -вію, -єш, гл. Сдѣлаться чахлымъ, болѣзненнымъ, невзрачнымъ. Чогось хлопець помиршавів. Рідне село наче... помиршавіло.
Проїздити, -джу́, -ди́ш, сов. в. проїхати, -їду, -деш, гл. Проѣзжать, ѣхать, проѣхать. Усюде, де не проїздив Кобза, народ ворушився. Проїхали поле, проїхали друге.
Сапильно, -на, с. Ручка у сапи.
Скучати, -ча́ю, -єш, сов. в. скучити, -чу, -чиш, гл. Скучать, соскучиться. Скучає, як собака за києм. Ти б поїхав та й не барився, щоб я не скучила.
Сумісник, -ка, м. Соучастникъ.
