Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

ужитний

Ужитний, -а, -е. 1) = ужитковий. 2) О пищѣ: съѣдобный. Ужитні губи. Вх. Лем. 416.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 322.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "УЖИТНИЙ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "УЖИТНИЙ"
Висловлюватися, -влююся, -єшся, сов. в. висловитися, -влюся, -вишся, гл. Выражаться, выразиться. Змогли б висловитись по своєму про всяку річ. К. (О. 1862. ІІІ. 30).
Глодовий, -а, -е. Боярышниковый. Чуб. ІІІ. 58. Грин. II. 34.
Господа́рський, -а, -е. Принадлежащій хозяину, владѣльцу, хозяйскій. Наймит.... каже: «десь господарські воли зайшли». Ном. № 14052. Я, дурню, господарську роботу робила. Чуб. V. 1067.
Грі́мати и гри́мати, -маю, -єш, грі́мнути и гри́мнути, -мну, -неш, гл. 1) Гремѣть, загремѣть, грохнуть, загрохотать. О громѣ, огнестрѣльномъ оружіи и пр. Грім що гримне, в берег гряне — з пущі полум'я прогляне. Могил. 117. Двері гримли серед хати. Федьк. І. 114. О стрѣльбѣ чаще: гріма́ти. Із дванадцяти штук гармат грімали. АД. І. 217. Задзвонили в усі дзвони, гармата гримала. Шевч. 574.. Три дні грімали самопали. К. ЧР. 105. 2) Кричать, крикнуть сердито. Не на те я дочку викохав, — грімнув батько, — щоб я її первому пройдисвіту мав оддати. МВ. ІІ. III. Як я з тебе сміюся? — гримнув дід. Рудч. Ск. II. 131. — на ко́го. Кричать, крикнуть на кого, бранить. Коли б же на мене одну, а то й на свою рідну матір грімає. МВ. І. 26. 3) Ударять, ударить сильно. Як гримнув мене по спині. Рудч. Ск. І. 23. Также съ удареніемъ на предпослѣднемъ слогѣ. Нелепом міжи плечі грімає. ЗОЮР. І. 18.
Зав'я́нути и зав'я́ти, -в'я́ну, -неш, гл. Завянуть, увянуть. Може він таку пісню знає, що як би заспівав, то й волос би зав'яв. ЗОЮР. І. 146. Одно зацвіла, а друге зав'яло, навіки зав'яло. Шевч. 121.
Понура, -ри, об. 1) Угрюмый человѣкъ, человѣкъ смотрящій внизъ. Ходив собі понурою. МВ. (О. 1862. І. 71). За ними йшли святі понури, що не дивились і на світ. Котл. Ен. III. 29. Сидить собі як понура, ні на кого й не дивиться. Кв. 2) Въ загадкѣ: свинья. ХС. III. 65.
Посев, -сла, м. = посел. Послали посла аж под Парну, поймав же посев турчанина. Гол. І. 3.
Проходити 1, -джу, -диш, сов. в. пройти, -йду́, -деш, гл. 1) Проходить, пройти. Пройшов же я світ увесь. Чуб. V. 449. 2) — кого. Проходить, пройти мимо кого, миновать. Він проходить тих двох. Чуб. II. 182.
Світлість, -лости, ж. Свѣтъ. Чим Бог світлость доточив? Огнем. Ном. № 403. Очам світлость показав. Грин. II. 40.
Частонить, -ті, ж. Родъ рыболовнаго сака изъ густой сѣти. Вх. Пч. II. 23.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова УЖИТНИЙ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.