Вимовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому.
2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи.
3) Укорять, укорить, дѣлать, сдѣлать выговоръ.
Горта́нь, -ні, ж. Горло, гортань. Давайте тілько гортань промочити.
Дриґону́ти, -ну́, -не́ш, гл. То-же, что и дриґну́ти, но обозначаетъ движеніе болѣе сильное. «Бісові груші! пробубонить: які спілі і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот!» І щоб то дриґонуть ногою та штовхнуть об цівку, то і посипались би.
Жалосливий, жалосливо = жалісливий, жалісливо.
Навба́ч нар. Съ виду, на видъ.
Обоє, обо́х, обо́м, обома числ. Обое. Въ приложеніи къ людямъ обоє употребляется только въ томъ случаѣ, если говорится о мужчинѣ и женщинѣ вмѣстѣ. Є в мене криниця край перелазу, та вмиємось, милесенький, обоє разом. Ум. обойко.
Ухи, ухів, мн. Вздохи, оханье. Справляє сердега ухи да охи. Ухибити, блю, биш, гл. 1) Дать промахъ, промахнутися. 2) Взять часть; взять часть незамѣтно, украдкой. Можна і від карасину ухибить грошей на сіль, добренько поторгувавши сь (за керосин), або менше взявши. І я бачив той хворост у дворі в К., але щоб К. міг той хворост як небудь перенести або ухибить, то він того зробить не міг. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (нишком). 3) Потерять. Ой кого я та й любила, того-м ухибила.
Харлак, -ка, м. = харпак. Мій тато був багатіший, та не свистав у церкві, а ти такий харлак, та свищеш.
Хирлати, -лаю, -єш и хирляти, -ляю, -єш, гл. = хиріти. Хирляв півроку.... та й умер.
Шпильок, -лька, м. Ум. отъ шпиль.