Дикту́ра, -ри, ж. 1) Диктовка. Прокаже в диктуру дещицю. 2) Вата, положенная въ чернильницу, чтобы не разливались чернила. Чорнила просить. Навіть «диктурою» не відмовишся. Щоб не розливалось чорнило, дітвора напиха бавовни в каламар і вже робить пером, що видушить, наче б і вмочив. Отсе й єсть «диктура».
Живі́т, -вота́, м. 1) Животъ. Живіт товстий, а лоб пустий. бере́, хапа́є за живіт. Говорится о боли въ животѣ, а также и для обозначенія зависти, скупости, горя объ утратѣ и пр. Бере як багатого за живіт. будь здорова з животом! Привѣтствіе отца дочери, когда онъ придетъ къ ней на родины. ба́бини животи́. Трясина, болото. 2) Жизнь. Даруй мене живото́м. За живота́. При жизни. Даю ще за живота свого на діти дещо з худоби своєї. Те станеться за нашого ще живота. ма́ти бо́га в животі́. Имѣть совѣсть. На таку людину хто ж таки стане ремствувать, коли вона має Бога в животі. Чи в тебе Бога в животі нема, що.... ти все по тих шинках тягаєшся? к животу́ зболити. Пощадить, не убить. Дам я тобі.... старшого сина на послугу, — він тобі колись пригодиться за те, що ти мене (вовчицю) к животу зволив. Ум. животик, живото́к, живото́чок. Ув. животи́ще.
Закру́чування, -ня, с. Закручиваніе.
Засльоти́тися, -ти́ться, гл. безл. Наступить дождливой погодѣ. Уже засльотилось, не можна молотити.
Лічі́ння, -ня, с. Счетъ. Як на моє лічіння, то він належав (въ больницѣ) тільки на дванадцять карбованців. Лічма, нар. Счетомъ.
Напо́рювати, -рюю, -єш, сов. в. напоро́та, -рю́, -реш, гл. 1) Предъ очищеніемь срубленнаго дерева отъ коры: прорѣзывать, прорѣзать вдоль всего дерева остріемъ топора кору. 2) Нарывать, нарвать въ большомъ количествѣ.
Пластати, -таю, -єш, гл.
1) Ползти, пробираться ползкомъ, взбираться; идти увязая ногами. Пісок його (силящагося пройти по песку льва) так і засипа; той пластав, пластав та так і пропав. Пластунами, кажуть, звались за те, що... все вештались по плавнях, і як більше їм приходилось місить грязь, ніж ходить по сухому, сиріч пластать, то й звались пластунами.
2) Подкрадываться. Дивлюсь, аж тхір пласта до курей.
Пожурити, -рю́, -риш, гл. Опечалить (многихъ). Росказала про своє горе та й пожурила тим нас усіх.
Трудити, -джу, -диш, гл. 1) Утруждать, утомлять. На сторону би ходити, коника трудити. Сотні тисяч люду з здоровими до праці руками, котрі наче сам Бог, розгнівавшись, присудив труди ти на одного вельможного дармоїда. 2) = муляти. Мені трудить ногу. Як удариш палицею об тверде, то у руці трудить.
Укліпитися, -плюся, -пишся, гл. Вцѣпиться. Черьвак як годвабна нитка вкліпится статку до язика або ноги і трудно го струти.
