Дотика́ти I, -ка́ю, -єш, сов. в. доткну́ти, -кну́, -неш, гл. 1) Дотрагиваться, дотронуться, прикасаться, прикоснуться. 2) Колоть, уколоть, уязвлять, уязвить словами.
Засуміти, -мі́ю, -єш, гл. Опечалиться. Засумів Ірод. Іде сумний, понурий... Дивно так засумів.
Зложити, -жу́, -жиш, гл. = скласти. Зов'ю я віночка й а в штирі грядочки, зложу на головку. Аж його гречка стоїть у стіжку зложена. руки зложити. Умереть. Ручки зложу, очки сплющу та ще слово скажу. неславу зложити на кого. Обезславить. На мене неславу зложили. кожух зложити. Сшить шубу. Нічим гаразд заплатить кравцям, щоб там свитину або кожух зложили.
Ле́зо, -за, с. Лезвіе. Оце, обух, а це лезо (у сокири). Ум. лізко.
Опочинок, -нку, м. Отдыхъ. Проти Кефи города приставали, там собі великий та довгий опочинок мали.
Півполукіпок, -пка, м. Пятнадцать сложенныхъ въ полѣ сноповъ.
Повнаджуватися, -джуємося, -єтеся, гл. Повадиться (о многихъ).
Пограти, -граю, -єш, гл.
1) Поиграть.
2) Обыграть. Та мені хоч аби що, то пограю його, дарма, що в його самі тузи та королі. А котрий котрого пограв.
Спонаджувати, -джую, -єш, сов. в. спонадити, -джу, -диш, гл. Пріучать, пріучить, дать волю. Спонадили його так, що й слова не кажи: бо старшина я.
Узвати, узву, узвеш, гл. Позвать. Узвали мене в хату та й дали чарку горілки.