Байчар, -ра, м. Болтунъ, сплетникъ.
Виложити, -жу, -жиш, гл. 1) = викласти. Глибоку криницю виложив цямриною. Виложив з печі хліба. Та й важно пісню виложено. 2) Наложить плату, сдѣлать налогъ. І землю взяли під толоку, ще й виложили платити від жадної товаряки.
Городови́й, -а́, -е́. Городовой. Городові козаки. Городова старшина.
Жалкува́тися, -ку́юся, -єшся, гл. 1) Жаловаться. Жалкується на ногу. Де ти, синку, ходиш? що ти, синку, робиш? жалкуються молодиці, що ти шкоду робиш. Жалкується Лиман морю, що Дніпр робить свою волю. 2) Плакаться, сѣтовать, От як стала вона жалкуватись: що мені робити? Нема слуги. От життя моє! жалкується. 3) Пенять. Будуть на мене жалкуватися люде.
Зави́дки, -ків, мн. Зависть. зави́дки беруть. Завидно. Завидки беруть, що нам не дають.
Мики́тити, -ки́чу, -тиш, гл. Изворачиваться, искать отговорокъ, нечисто дѣйствовать.
Нива, -ви, ж. Вспаханное поле. Орися ж ти, моя ниво, долом та горою, та засійся, чорна ниво, волею ясною. Ум. нивка, нивонька. Ой ми нивку виорем, виорем, й а ми просо засієм, засієм.
Позгинати, -ня́ю, -єш, гл. Согнуть (во множествѣ).
Спогад, -ду, м. Воспоминаніе. Про гроші чоловікові ні згаду, ні спогаду.
Хряпнути, -ну, -неш, гл. = хрьопнути. Як хряпнув мене по пиці, аж у віччу пожовтіло. Щось притьма убігло в сіни і дуже хряпнуло дверима.
