Ворушня, -ні, ж. Суматоха, волненіе (толпы).
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Лихого нічого жалувати. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Ганна грошей не жалувала.
Жебра́ний, -а, -е. Нищенскій, добытый нищенствомъ, выпрашиваніемъ. піти на жебраний хліб. Обнищать, сдѣлаться нищимъ. Врешті пан той пішов на жебраний хліб, а через кого? Через жида.
Зага́вкати, -каю, -єш, гл. Залаять. Собаки де-де по Вільшані загавкають.
Зарі́вна и зарі́вно, нар. Поровну, ровно, наравнѣ; одинаково; все равно. Укупі грались (панич та лакей — діти) і усе у них зарівна. Каждого зілля узяти зарівно. Вона ділить все зо мною — зарівно щастя з бідою. Йому зарівно, чи дома, чи ні. Коли не Галя, то хай і... Варвара буде, а я зарівно пропав, бо не буду любити.
Калабаня, -ні, ж. Лужа. Аж калабані стоять, такий дощ був.
Наструнчити Cм. наструнчувати.
Поросповідати, -да́ю, -єш, гл. Разсказать (во множествѣ).
Смалець, -льцю, м. Стопленный птичій жиръ, стопленное свиное сало.
Чапіти, -пію, -єш, гл. Плохо дѣлаться? Пити вмів, а робота в його чапіє.