Відвойовувати, -вую, -єш, сов. в. відвоювати, -воюю, -єш, гл. Отвоевывать, отвоевать, добыть силой. Я вас навчив би боронити що одвоювали вам козаки! — Який гаспид одвойовував нам наше добре, опріч нас самих. Царь іде войною на цього самого царя, шоб відвоювати у його другу дочку. Я тебе від смерти відвоював.
Вітречко, -ка, м. Ум. отъ вітер.
В'янути, -ну, -неш, гл. 1) Вянуть. Куди гляне, трава в'яне. 2) Чахнуть, увядать. Чого в'янеш, моя доню? Лихо, лихої мати в'яне, дочка червоніє. серце в'яне. Сердце замираетъ, духъ захватываетъ. З мушкетом стане, а серце в'яне. Твоє личенько біле рум'яне, хто на його гляне — серденько в'яне. волос в'яне (слухаючи що) — говорится, когда приходится слышать что-либо сильно непріятное? А в мене волос в'яне, се слухаючи. Так співає, аж волос в'яне.
Гулю́кати, -каю, -єш, гл. — на ко́го. Кричать на кого, бранить кого.
Недовчений, -а, -е. Недоученный.
Оскорбити Cм. оскорбляти.
Пектися, -чуся, -че́шся, гл.
1) Жариться, печься. Мерзла в ніч, а в день пеклась. Ой косить хазяїн та на степу сіно, та на сонці печеться.
2) Печься. Сам міситься, сам і печеться.
3) Жариться. Курка печеться.
Потрясти, -су, -сеш, гл. 1) = потрусити 1. 2) Помчаться. І потрясла (в танці), аж вітер віє.
Скам'янілий, -а, -е. Окаменѣлый.
Сухорлявець, -вця, м. Сухощавый человѣкъ.