Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Греблі́, -лі́в, мн. = Граблі.
Квітувати, -ту́ю, -єш, гл. Цвѣсти (о хлѣбныхъ злакахъ). Жито квітує.
Нарегота́тися, -гочуся, -чешся, гл. Нахохотаться.
Обжера, -ри, об. = обжира.
Обполіскувати, -кую, -єш, сов. в. обполоскати, -щу, -щеш, гл. Ополаскивать, ополоскать.
Піщанець, -нця́, м. Песчаная почва. Тут у нас, знаєте, земля не родюча на хліб, бо все піщанець.
Погукування, -ня, с. Покрикиванья, крики, выкрики. Христя мерщій тікає у двір, а за нею слідом погукування та вигукування.
Понашепуватися, -пуємося, -єтеся, гл. = понашевкуватися. Це вже після запорожців понашепувались сюди пани.
Сидня, -ні, ж. Сидѣніе. Це йому так від сидні сталось.
2) Праздное житье. У тестя не буде йому сидні: тесть дурно не годуватиме, скаже: роби.