Водити, -жу, -диш 1) Водить. А там милий по садочку ходить, свою милу за рученьку водить. Не мені вас, братця, на ляха водити, не мені тепер старому булаву носити. Водить очима, неначе злодій по ярмарку. 2) Одѣвать. Що ти мене як старця у драному водиш? Ликом в'язаний, у ликах ходе та й всіх у ликах воде. Ой дівчина гордовита козака любила й у тоненьких сорочечках по буднях водила. 3) Тянуть дѣло, водить. Довго він тебе водитиме!
Горо́д 2, -ду, м. 1) Огородъ. Сидить, як качан в городі. Ум. Горо́́дець, горо́донько, горі́дчик. Горо́дчик. Пішла в городець, рвала барвінець. Прийди, козаче, к мойому городоньку. Cм. Огород. 2) Родъ игры. Родъ хоровода.
Град II, -ду, м. 1) = Го́род. (Заимствовано изъ церк.-слав.). 2) Огорожа. Ой у саду, в саду-винограду, там стоїть коник коло граду.
Дога́дочка, -ки, ж. Ум. отъ догадка.
Загамува́ти, -му́ю, -єш, гл. Успокоить, укротить, обуздать, усмирить, придержать.
Заквили́ти, -лю́, -лиш, гл. Жалобно застонать, заплакать. Заквилило два. соколоньки, на воротях сидячи. Заквилить дитятко, схилиться до його Маруся гойдати.
Нехаяти, -хаю, -єш, гл.
1) Не радѣть о чемъ.
2) Пренебрегать чѣмъ.
Порозсмішувати, -шую, -єш, гл. Разсмѣшить (многихъ).
Пропійця, -ці, ж. Та, которая пропиваетъ. Пропійця, пропійця! пропила мати дочку на солодкім медочку.
Торбей, -бея, м. Нищій.