Брязкун, -на, м. = брязкало 2. К дияволу кармазинів! — загукала громада... — Вони тільки вміють бряжчати шаблями, а тоді де були ці брязкуни, як безбожний Радивил загуркотав із гармат?
Відкупне, -ного, с. Выкупъ.
Зави́дити, -джу, -диш, гл. Позавидовать. Хто завидишь, той мене сиротоньку зобидить.
Зара́ння II, нар. = Зарані. Іде милий додому зарання. Ото, Рябко, шануйся, добра своїх панів як ока стережи, зарання спать не квапсь, в солому не біжи. Старі зарання повмірали.
Мокри́ця, -ці, ж. 1) Раст. Alsine media. 2) = мокрина.
Повінути, -ну́, -не́ш, гл. Повѣять. Повінь, вітроньку, в ту сторононьку, где мій милий пробував. Вітрець повіне, то колоски так і крешуть, як у кресиво. Як із низу тихий вітер повіне, вся ваша жидівська сторожа погине.
Поприкручувати, -чую, -єш, гл. То-же, что и прикрутити, но во множествѣ.
Приконеччя, -чя, с. Окончаніе, конецъ. Уся зіма була тепла, а приконеччя дуже холодне. Лебед. у. Приконеччя «Хмельнищини» П. А. Куліша.
Тугий, -а, -е. 1) Тугой, упругій. Щоб була туга як коліно. (Посадивши капусту, примовляютъ).
2) Крутой, густой. Туга грязь.
3) Твердый (о камнѣ).
4) Сильный, крѣпкій, суровый. Туга зимойка.
5) Несговорчивый, упрямый, крутой. Я чоловік не тугий: дасте 25 карбованців, то й ваш кінь.
6) О рѣчи: тяжелый. Уся мова його була якась туга, лемехувата. Ум. тугенький, тугесенький.
Чмок и пр. = цмок и пр.