Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Букодірча, -ча́ти, с. Птенецъ зяблика. Вх. Уг. 228.
Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово. О. 1862. ІІІ. 52. 2) Условленный, условный. 3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє. Чуб. V. 1021.
Відмінник, -ка, м. = відміна 5.
Згребти́, -ся. Cм. згрібати, -ся.
Здешеві́ти, -ві́ю, -єш, гл. Подешевѣть. Здешевіли огірки. Н. Вол. у. Вже воли здешевіли, бо орання пройшло вже. Камен. у.
Пороспоряжати, -жа́ю, -єш, гл. Указать, дать всѣмъ дѣло. То вона нам спече, зварить, ще й повиганяє, вона нашу челядоньку пороспоряджає. Грин. III. 692.
Роздражнювати, -нюю, -єш, сов. в. роздражнити, -ню́, -ниш, гл. Дразнить, раздразнить.
Солопіти, -пію, -єш, гл. Смотрѣть безсмысленно.
Спарувати, -ру́ю, -єш, гл. Женить, выдать замужъ, сочетать бракомъ. Спарувати парубка з дівчиною. Кв. І. 191.
Тартачина, -ни, м. = тартак. Шейк. Ум. тартачи́нна.