Ломи́ти, -млю, -миш, гл. 1) Ломать. Вітер віє, гілля ломить. Дурень і м'яло ломить. А милая по милому білі ручки ломить. Рядомъ встрѣчаются и слѣдующія формы: Ходить дівка по бережку, білі руки ломле. Катря аж білі руки ламле. Сила ламле вже трухле дерево. Употребляются и формы: Ламніте ( = ломіте). Мати ламнить паляниці, кладе на стіл. 2) О водѣ: размывать. Тиха вода береги ломить. 3) Ломить, производить ломоту. У мене ломить спину.
Палга, -ги, ж. Плита.
Поваба, -би, ж. Привлекательность, прельщеніе. Поваба, которою нас манять із тихих хуторів.
Прикидливий, -а, -е. — до чо́го. Старательный, любящій что. Я така була до діла прикидлива. Узяв жінку... до роботи не прикидливую.
Розмандруватися, -руюся, -єшся, гл. Предаться странствованію, бродяжничеству.
Сплітати, -та́ю, -єш, сов. в. сплести, -ту, -теш, гл.
1) Сплетать, сплесть, связывать, связать, свивать, свить. Дивується собі і дума: який би ретязь ще сплести? Тобі рукавички хто сплете. Сплести панчішку. Сплести вінок.
2) Выдумать, сочинить. Дивись, ні за се, ні за те й сплетуть не знать що.
Трачиння, -ня, с. Опилки.
Уніятка, -ки, ж. Уніатка. Так і ти, бабусю, була уніяткою?
Хлюпотіти, -чу, -чеш, гл. Плескать. Хлюпотить вода. Дощ хлюпотить.
Шолупина, -ни, ж. = шолупайка.
